Малий льодовиковий період 13-16 століть розпочався через виверження вулканів

Серія вивержень вулканів в середині 13 століття могла бути одним із спускових механізмів "малого льодовикового періоду" − епохи сильного похолодання клімату в пізньому Середньовіччі і в період Нового часу. Про це заявляють американські геофізики на сторінках журналу Geophysical Research Letters.

На сьогодні точні часові межі цього періоду похолодання не визначені. Згідно з офіційним визначенням NASA, малий льодовиковий період тривав з короткими теплими "перервами" з 1550 по 1850 роки. Більшість кліматологів і геофізиків пов'язують його активну фазу з падінням сонячної активності в період з 1640 по 1710 роки, яке отримало назву Маундерівський мінімум. Тим не менш, інші причини і межі цієї епохи не виключаються.

Група вчених під керівництвом Гіффорда Міллера (Gifford Miller) з університету штату Колорадо в місті Боулдер (США) виявила одну з можливих причин цього явища серію вивержень вулканів, - вивчивши залишки рослин, які зберігалися в льодовиках острова Баффінова земля до сьогоднішнього часу.

Як зазначають дослідники, безліч європейських хронік часів Середньовіччя містять в собі згадки про низку надзвичайно холодних осеней і зим, які знищили врожай і принесли з собою "Великий голод" 1315-1317 років. Після цього настав період різкого похолодання клімату – у північній Скандинавії почали наступати льодовики, в Італії з'явився сніг, а в Шотландії та Англії річки почали замерзати в зимовий час, чого не спостерігалося раніше.

У своїй роботі вчені вивчили 94 фрагменти викопного моху, вік яких знаходився в межах з 800 по 2000 рік нашої ери. Велика частина залишків рослин припадала на кінець 13 століття і початок 14 століття. Це вказує на те, що в ту епоху кліматичні умови різко погіршилися, що призвело до майже одночасної загибелі рослин і їх поховання під товщею льодовика.

Потім учені проаналізували мінеральний склад льодовикових відкладень цього періоду, здобутих біля берегів Ісландії й островів Канадського арктичного архіпелагу. Ці відкладення вказали на припинення танення льодовиків і їх поступове розростання в наступні століття.

Початок розростання льодовиків відповідає за часом залягання чотирьом шарам вулканічної сірки, які були знайдені в інших ділянках земних надр. За розрахунками дослідників, ці виверження сталися приблизно за 50 років до початку похолодань в тропічній частині земної кулі. Вчені припустили, що саме ці катаклізми стали причиною "малого льодовикового періоду".

Для перевірки цієї гіпотези вчені використовували одну з кліматичних моделей, використаних для підготовки доповідей Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC), пристосувавши її для реконструкції клімату Середніх віків. Як додатковий чинник учені додали в неї чотири виверження вулканів в другій половині 13 століття і простежили за розвитком подій в наступні 500 років.

Зі слів геофізиків, поява великої кількості частинок сажі і наступне зниження середньорічних температур повітря порушило роботу течій в Атлантичному океані, які керують перенесенням тепла з тропіків в середні широти. Порушення їх роботи стало причиною поступового згасання їх активності і подальшого падіння температур.

Як стверджують Міллер і його колеги, чергова серія вивержень і зниження сонячної активності в середині 15 століття підсилили цей ефект і продовжили тривалість "малого льодовикового періоду" до 19 століття.

За матеріалами: http://www.osvita.org.ua/