Моє життя у війну
В рамках проекту «МРІЄМО! ПРАЦЮЄМО! ПЕРЕМАГАЄМО!»
«Я живу у Києві зі своєю сім’єю та тваринами. 24 лютого зранку я прокинулась десь о 8.30 і подумала, що все проспала. В той день в школі в мене був захід, на якому обов’язко треба було бути присутньою. Тут до кімнати зайшла мама і сказала, щоб я не турбувалась за запізнення, бо заняття в школі відмінили – війна почалась. І сказала, що тато передав, що дуже мене любить і що він дві години тому зібрався і пішов захищати нашу державу. Тато мій брав участь бойових діях ще в 2014-2015 роках, тоді я дуже переживала за нього. Зараз я вже менше переживаю, бо розумію, що кожен повинен допомагати чим може і черезмірні переживання і паніка тільки щкодять.
Ми з мамою вирішили залишатися на своїй землі і до сих пір ми не змінили свою думку і знаходимось вдома. Багато знайомих та родичів виїхали в інші міста Україні чи закордон і нам пропонували. Я люблю подорожувати, але це зовсім інше. Чому із-за якихось орків ми повинні покидати свою домівку і свою країну? Підштовкнуло нас залишитись ще й те, що маємо багато тварин. На момент початку в нас було 22 миші, 4 криси та кіт. В перші дні війни в нас зявилися 2 морськи свинки (кілька зоомагазинів роздавали тварин, бо збиралися закриватись). Ми взяли двох мурчаків, бо можемо їх прокормити та прихистити, через деякий час виявилось, що одна свинка вагітна через те, що робітники зоомагазину не розрізняють стать тварин, і тепер ми чекаємо на поповнення. Тато про двох мурчаків ще не знає, йому я збираюсь сказати після перемоги.
Перші дні війни було дуже важко, не зрозуміло, що робити, ховатися чи не ховатися, як брати тварин на випадок чогось. Потім ми вирішили закупити та обладнати судочки-переноски під кожну тварину та зібрати тривожний чемодан.
Ми ще жодної тривоги не були у бомбосховищі. У нашому і сусідніх будинку його немає, а бігти кудись -- це небезпечно і проблемно. Навіть поскладати тварин у судочки-переноски -- це багато часу займає. Кожен раз ми сподіваємося на ЗСУ і сидимо у коридорі, який хоч якось трохи повинен захистити, бо останній поверх у панельному будинку -- це зовсім малий захист. У коридорі ми спимо та пережидаємо воздушні тривоги. Також у коридор ми беремо кота, крис та морських свинок, миші залишаються у кімнаті біля стійкої стінки.
З такою кількістю тварин часу на хвилювання майже не залишалося, і це дуже добре, бо багато хвилюватися -- це зайве.
Дуже добре, що зараз завдяки інтернету можна спілкуватися і проводити онлайн зустрічі. Так наш гурток юннатів при Київському зоопарку не припиняв зустрічей навіть у самі неспокійні дні. Київська МАН також проводить багато заходів і друкує статті з корисною інформацією. Відео-захист моєї роботи «Вплив відвідувачів на поведінку тигрів Київського зоопарку» на конкурс Genius Ukraine мені прийшлось записувати в коридорі, це не дуже комфортно, але я рада, що я вдома і що є можливість це робити, бо дехто взагалі лишився своїх домівок із-за загарбників.»
#добріновинидляукраїни
