Управління кліматом або наскільки глобальною є кліматична катастрофа?

З’ясуванню цих проблем була присвячена лекція на тему «Можливості керування глобальним кліматом», прочитана в Інституті біохімії ім. О.В. Палладіна 8 лютого для слухачів Київської МАН, учнів та студентів, директором Навчально-наукового інституту екологічного моніторингу та інноваційних технологій Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Мінприроди України, доктором фізико-математичних наук Володимиром Миколайовичем ВАЩЕНКОМ.

Клімат – це тривалий режим погоди, притаманний тій чи іншій місцевості на Землі, що є однією з її географічних характеристик. Глобальний клімат Землі може характеризуватисялише одним параметром – глобальною температурою приповерхневого шару повітря усієї земної кулі. Зміна глобальної температури визначається низкою взаємопов'язаних астрономічних і геофізичних явищ. Цей взаємозв'язок заснований на механіці небесних тіл і на тепловій рівновазі планет в цілому і їх зовнішніх оболонок – атмосфер. З усіх планет сонячної системи найбільший інтерес, природно, представляє планета Земля, її глобальний клімат і динаміка його змін. Які причини цих змін, як довго буде тривати нинішнє потепління і чи існує це потепління насправді? Можливо, це просто результат зміни техніки вимірювань температури і створюється ефект уявного потепління? Для з'ясування цих питань необхідно, перш за все, з'ясувати, яким способом і наскільки надійно визначається глобальна температура Землі та фактори, які на неї впливають.

Під час лекції розглядалися такі головні кліматоутворюючі фактори:

1. 
   Сонячна активність, озоносфера, загальне опромінювання.


2. 
   Варіації нахилу осі і швидкості обертання Землі.


3. 
   Варіації ексцентриситет орбіти Землі.


4. 
   Катастрофи типу астероїдних ударів.


5. 
   Вулкани.


6. 
   Антропогенний фактор.


7. 
   Планетарний перерозподіл газів і арозолю.


8. 
   Газове дихання надр планети.


9. 
   Альбедо в системі атмосфера-суша-океан.


10. 
    Льодовики і полярні крижані щити.


11. 
    Невідомі фізичні фактори.

Сучасні моделі (більше 20-ти!) не здатні описати глобальний клімат й більшість кліматичних геосферних процесів. Невідповідність теоретичних моделей і експериментальних даних зробили теоретиків обачнішими в прогнозах. Розробки адекватної моделі Глобального клімату – важка проблема. Нова Кліматична модель CCSM2,0 не покращить розуміння геосферних кліматичних процесів. На розробку кліматичних моделей йдуть гігантські науково-технічні та економічні ресурси за відсутності повного розуміння і вивченості важливих фізичних процесів і причин змін глобального клімату. Звідси чергові помилки у прогнозах і нові економічні та геополітичні авантюри і катастрофи.

Цікаво було дізнатися від вченого-кліматолога, що результати льодовикових кернів змусили засумніватися в обґрунтованості вимог Кіотського протоколу. Підвищення CO₂  в атмосфері часто вже не передувало, а йшло за потеплінням – воно не причина, а наслідок потепління. Механізм явища простий – при підвищенні температури в атмосферу виходить вуглекислий газ, що розчинений у воді, де його в 60 разів більше, ніж у повітрі, і той, що є у твердих породах. Цей ефект може посилювати потепління, але не обов'язково, що зростання вмісту CO₂ може спровокувати потепління, якщо кліматична система до цього «не готова». Але якщо атмосфера була у стані хиткої рівноваги, будучи готова в будь-який момент перейти в режим потепління. У цьому випадку навіть малий вплив – природний або штучний – може спровокувати початок такого переходу, подібно до маленького камінчика, що викликає лавину.

В епохи глобальних потеплінь природа не один раз збільшувала природні багатства в планетарних масштабах і знову регресувала. Екологічна і ресурсна проблеми сталого розвитку при цьому постає не як консервація сучасного стану природи, а як проблема відродження і примноження втрачених природних планетарних благ!!!На сьогодні широко розповсюджується думка про антропогенну причину збільшення парникових газів в атмосфері Землі. Але добре відомо про відсутність кореляції між змінами температури Землі та зростанням кількості парникових газів в 20-му столітті. Температура особливо швидко зростала в останні два десятиріччя, але кількість СО₂ збільшувалась монотонно, а концентрація метану взагалі стабілізувалась. Новітня фізика клімату говорить про те, що сам по собі антропогенний вплив поки що не здатний призвести до глобальних кліматичних змін, проте він може включити локальний антропогенний кліматичний тригер, який ми, можливо, вже і спостерігаємо в Арктиці.

Наступний свій виступ у рамках лекторію «Передові рубежі біології» Володимир Миколайович пообіцяв присвятити загадковому континенту – Антарктиді, в дослідженні якого він брав активну участь як член українських експедицій.