Про що говорять графіті на стінах Софії?

29 січня  відділення історії  продовжило Музейний марафон 2021 у Києві. Цього разу відбулася онлайн зустріч зі заступником генерального директора Національного заповідника "Софія Київська", доктором історичних наук, випускником Київської МАН В’ячеславом Васильовичем Корнієнком – відомим істориком, візантологом, археографом, музеєзнавцем, фахівцем в галузі середньовічної та ранньомодерної епіграфіки України. У 2015 році він захистив в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України докторську дисертацію на тему «Графіті Софії Київської ХІ – початку XVIII ст.: інформаційний потенціал джерела». В’ячеслав Васильович - автор та співавтор понад 200 наукових та науково-популярних праць, опублікованих в українських та зарубіжних наукових виданнях, в тому числі п’ятнадцяти монографій та двох навчальних посібників.

Упродовж 10 років дослідником до наукового обігу введено майже 7500 графіті – неофіційних написів і рисунків, залишених у давнину на фресках кліриками й мирянами. Такої кількості графіті не знайдено в жодному храмі. Це засвідчує значення Святої Софії в історичному та повсякденному житті народу.

На княжих хорах виявлено графіті з іменами княгині Олисави та її онуків – матері й синів князя Святополка Володимировича, зроблені на їхнє замовлення в 1019 р. До цього ж року відносяться й графіті, написані отроками (дружинниками) новгородського посадника Костянтина Добринича, які були у війську Ярослава Мудрого, що, прийшовши з Новгорода, сів на київський стіл у 1019 р. Цікавими є й записи про грім, що прогуркотів 3 березня 1052 р., про «успіння» Ярослава Мудрого 20 лютого 1054 р., про поставлення в митрополити «русина» Іларіона 12 лютого 1051 р., про мир на Желяні, укладений наприкінці ХІ ст. між князями Святополком Ізяславичем, Володимиром Мономахом і Олегом Святославичем, які правили  тоді в трьох головних центрах Русі-України  – Києві, Переяславі й Чернігові. Найдавніші датовані написи 1018/21, 1019,  1022 (три написи),  1023, 1028, 1033 (три написи) та 1036 рр., виявлені на фресках в різних місцях собору, неспростовно свідчать про появу Софії в другому десятиріччі ХІ ст. Серед графіті – перша відома нам купча ХІІ ст., що засвідчує купівлю «княгинею Всеволодовою» Боянової землі. Ця земля, куплена Марією Мстиславівною – дружиною київського князя Всеволода Ольговича,  можливо, належала славетному співцю-сказителю Бояну, що згадується в «Слові о полку Ігоревім». Унікальну інформацію містять й інші графіті – це цілий літопис життя храму, Києва і  всієї Русі-України. Середньовічні написи-графіті свідчать, що розмовною мовою Русі була саме українська мова.

Стародавні графіті є важливим джерелом для вивчення різноманітних напрямків історичних студій – досліджень у галузі історії України, історичної лінгвістики, генеалогії, біографістики, геральдики, мистецтвознавства, історії книги тощо. Одним з головних проявів цінності графіті як історичного джерела є їх автентичність, безпосередній зв’язок з історико-культурним середовищем, в якому вони виникли. Незамінними вони є для вивчення духовності середньовічної людини, адже прямо показують сприйняття нею навколишнього світу та її місця в ньому.

У зв’язку з цим закономірно виникає низка питань, в першу чергу, чи варто вважати стародавні графіті проявом вандалізму або ж свідченням глибини віри їх авторів? З одного боку, церковний Устав князя Володимира забороняв «різання стін», але з іншого — тільки у Софійському соборі виявлено понад сім з половиною тисяч написів та малюнків. Тож, як сприймалося «різання стін» самим духовенством? Коли й ким виконувались графіті, яким був «репертуар» написів та малюнків, що їх залишали відвідувачі собору протягом століть?

На всі ці питання відповів В’ячеслав Васильович під час зустрічі з юними істориками та познайомив слухачів із сучасними досягненнями української епіграфіки.

Свята Софія доносить до нас живий голос наших пращурів.

Музейний марафон 2021 триває.