Сад Перемоги Київської МАН. Груша

Грушу стали культивувати близько трьох тисяч років тому років тому в Стародавній Греції. Давньогрецький Пелопоннес у другому столітті нашої ери взагалі називали країною груш. Також розведенням рослини займалися в Римській імперії та Персії. З легкої руки Гомера груші стали називати «дарами богів», але при цьому самі груші дарували (жертвували) богам: греки – Афродіті та Гері, римляни – Юноні та Венері.
В літописах згадується, що груші в Київ привезли візантійські купці, і спочатку їх вирощували в монастирях Київської Русі. Слов’яни вірили в добру силу груші й зверталися до неї при кожній нагоді. Груші саджали біля церков на честь Діви Марії, тому що вірили, що під нею Богородиця відпочиває. Грушевими дровами топили піч, у якій випікали різдвяний хліб.
Дослідник українського Полісся, рівненський письменник Євген Шморгун вважає, що для жителів цього краю груша була особливим, священним деревом. «У прадавні часи груша присвячувалася слов’янській язичницькій богині плодів і достатку Мокоші. Її вшановували нарівні з іншим священним деревом — дубом — деревом бога грому та блискавки Перуна», написав він. З поширенням православ’я образ Мокоші злився з образом Параскеви-П’ятниці.
Причину такого шанобливого ставлення до грушевого дерева відгадати не важко: значним чином груша була годувальницею. Її висушені плоди завжди ставали в пригоді, особливо взимку. З груш робили узвари й кваси, їх використовували як начинку в пирогах і варениках, товченими присмачували каші. А для дітей сушені грушки-дички були і їжею, і ласощами. Та й сьогодні мало хто з дітей відмовиться від сушених грушок, якщо матиме таку нагоду.
Одна груша містить 20% добової норми клітковини, 10% вітаміну С і 6% калію.. Груша містить вітаміни А, Е, С, К, групи В, Н та РР, життєво важливі мінерали: йод, залізо, калій, кальцій, селен, сірку, марганець, магній, мідь, натрій, цинк, фтор та фосфор, а також фолієву кислоту, бета-каротин та пектин. За вмістом фолієвої кислоти груша перевершує навіть чорну смородину. У народній та офіційній медицині груша вважається визнаним дієтичним продуктом і натуральним джерелом енергії. Унікальний мінеральний склад і корисні властивості груші допомагають боротися з безліччю захворювань.
Груші зазвичай здаються солодшими за яблука, хоча вміст цукру в них нижче. Плоди груші містять фруктозу і невелику кількість калорій (42-58 кКал / 100 г), тому неоціненні як дієтичне харчування та рекомендуються при цукровому діабеті. Груші – джерело ендорфінів, тому лікарі рекомендують їсти цей фрукт, особливо в час психологічних навантажень та у період депресії.
Плоди груші містять речовини, близькі за дією до протигрибкових і антибіотичних засобів. Лікарі рекомендують вживати грушу окремо від інших прийомів їжі – в такому випадку вона позбавляє кишківник людини від шкідливих мікроорганізмів і покращує травлення.
Не дивуйтесь, але м’яка, соковита, солодка груша допомагає зробити зуби міцнішими. Вся справа в мікроелементах.
Груша не містить холестерин. Груші вважаються гіпоалергенними плодами, однак ті люди, які реагують на пилок берези та вільхи, можуть мати алергію на грушу.
Ще трохи цікавого:
Листя на гілці грушевого дерева ростуть в строгому порядку, перебуваючи на певній відстані один від одного і зберігаючи нахил відносно один одного в 135 градусів. Так груші отримують максимум світла і вологи.
Груша з вагою 1,405 кг була вирощена в Південному Уельсі в 1979 році, і цей факт зафіксований в книзі рекордів Гіннесса. Але в Інтернеті пишуть, що у Японії виростили грушу вагою майже три кілограми. Може й так!
Є такий сорт груш «Бергамот», а є – цитрусові з такою ж назвою. Вважається, що бергамот цитрусовий отримав свою назву на честь груші.
У Швейцарії з груш роблять особливий концентрований сироп, званий «Грушевий мед». Він використовується для бутербродів або для начинки в печиво. Під час Другої світової війни, грушеве медове молоко заміняло каву з молоком.
Ще з давніх часів у Німеччині з деревини грушевого дерева виробляли спеціальні друковані дошки для формування особливих видів печива, які мали назву "шпрінгерле".
В Італії роблять фруктову гірчицю, додаючи в приправу різноманітні фрукти, включаючи груші.
Деревина груші тверда, щільна, з тонкою текстурою і ледве помітними річними кільцями. Завдяки наявності особливих "кам’яних клітин" просушена сировина досить легко піддається обробці. Оброблена чорної морилкою, грушева деревина прекрасно імітує дороге ебенове дерево, а під впливом гарячого повітря вона стає червоною. При природному старінні деревина груші набуває відмітний бурштиновий колір. З неї роблять меблі й музичні інструменти, які зберігають свій зовнішній вигляд на століття. З давніх-давен з деревини груші роблять лінійки для архітекторів та інженерів, бо вони не схильні до деформацій.
Дерево груші китайці вважають символом безсмертя, і в Саду Перемоги Київської МАН груша символізує безсмертя та силу України!
« А завзяття, праця щира свого ще докаже,
Ще ся волі в Україні піснь гучна розляже,
За Карпати відоб'ється, згомонить степами,
України слава стане поміж ворогами».
Фотографії надані ученицею 11-го класу Українського медичного ліцею Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, вихованкою відділення Екології та аграрних наук Київської МАН Валерію Куць.