Виставка «Михайло Лисенко: лабораторія творчості»

З 1944 року починає викладацьку кар'єру. У КДХІ працював на кафедрі скульптури 1944—1971, завідувач кафедри 1946—1960, у 1960—1971 керував навчально-творчою майстернею скульптури. У 1947 році здобув вчене звання професор. 1963 року Михайлу Лисенку було присвоєно почесне звання народного художника СРСР. З 1970 року стає дійсним членом Академії мистецтв СРСР.
Працював переважно в жанрі монументальної та станкової скульптури. Твори: скульптурна група «Партизанський рейд» у м. Сумах (1947), скульптурне оформлення Пагорба Слави у м. Львові (1958), пам’ятник М. Щорсу у м. Києві (1949—1954, у співавторстві), пам’ятник І. Франку у м. Сваляві (1959) і у Вінніпезі (Канада; встановлено 1984), пам’ятник Т. Шевченку в м. Ашхабаді (тепер Республіка Туркменістан; 1972) і погруддя Кобзаря в Парижі (Франція; встановлено 1973), пам’ятник жертвам Бабиного Яру у м. Києві (встановлено 1976) та ін. Створив також тематичні скульптурні композиції: «Вірність» (1947), «Портрет дівчинки» (1973) тощо.
Виставка – данина пам’яті високій творчості, високому натхненню, щедрості душі творця, людини, педагога. Численні роботи М.Лисенка – багатофігурні композиції, портрети, етюди, ескізи нездійснених і відкритих пам’ятників, які були переведені в оргскло вже після його смерті за кошти вдови і берегині скульптора − Вацлави Мар’янівни Лисенко (1907–2005).
Є люди-титани, які здатні змінити хід історії, життя, мистецтва. Скульптор Михайло Лисенко сформував повоєнну українську скульптуру. Зробив її живою, дав їй настрій, вирвав із буднів і направив у вічність. Цим поставив її на один щабель зi світовою. Тобто став людиною епохи. Своїми роботами виховав не одне покоління чудових скульпторів. Його руку можна впізнати у роботах найкращих скульпторів України радянського періоду— Василя Бородая, Олександра Вітрика, Віктора Сухенка, Миколи Суходолова та багатьох інших.
Автор та куратор ювілейної виставки – Людмила Олександрівна Лисенко – доцент кафедри історії та теорії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, викладач багатьох курсів з історії мистецтва, член Національної спілки художників України, онука Михайла Лисенка. Протягом багатьох років з усіх куточків світу вона збирала скульптуру та фото робіт свого діда. А якщо зважити, що всю свою професійну діяльність Людмила Олександрівна пов'язала з його творчістю та сучасною скульптурою, то до цієї виставки вона готувалася чи не все своє життя. Саме вона провела юним історикам дуже цікаву та змістовну екскурсію, з особливою любов’ю та радістю розповівши про свого видатного дідуся.