Імунологія. Сфінкс 20-го сторіччя відкриває свої загадки

Лекція з такою назвою завідувача лабораторії імунології клітинних рецепторів Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, члена-кореспондента НАН України, доктора біологічних наук, професора Марини Володимирівни Скок стосувалася науки про захисні реакції організму, які спрямовані на збереження його структурної, функціональної цілісності і біологічної індивідуальності – імунології. Як завжди, на заняття лекторію «Передові рубежі біології» зібралося багато слухачів. На цей раз 8 листопада до Інституту біохімії, де відбулася лекція, завітали учні та студенти з 27 вищих та загальноосвітніх навчальних закладів м. Києва – переважно члени Київської МАН та її випускники. Варто відзначити, що Марина Володимирівна – теж колишній член Малої академії і наразі є відомим вченим-імунологом. Наукові праці очолюваної нею лабораторії присвячені дослідженню нікотинових ацетилхолінових рецепторів (нАХР), експресованих як в центральній нервовій системі, так і в імунних клітинах і внутрішньоклітинних органелах, а також антитіл проти нАХР як чинників впливу на нАХР за фізіологічних умов та як інструменту для дослідження.

У вступній частині лекції були наведені відомості про виникнення, розвиток та становлення класичної імунології. Охарактеризовано роль і здобутки засновників та визначних діячів цієї науки: Еміль фон Берінг – перша у світі Нобелівська премія (1901 р.) за відкриття антитоксинів (антитіл) проти дифтерійного токсину; лауреати Нобелівської премії (1908 р.) Ілля Мечніков – за створення фагоцитарної теорії імунітету та Пауль Ерліх – за створення теорії гуморального імунітету; лауреат Нобелівської премії (1960 р.), автор клонально-селекційної теорії імунітету Френк Макфарлейн Бернет – за створення теорії імунологічної толерантності; Родні Портер і Джеральд Едельман – лауреати Нобелівської премії (1972 р.) за встановлення хімічної структури антитіл; лауреат Нобелівської премії (1987 р.) Судзумі Тонегава – за встановлення будови генів імуноглобулінів; Баруй Бенацераф, Жан Доссе і Джорж Снелл, лауреати Нобелівської премії (1980 р.) – за відкриття головного комплексу гістосумісності; Пітер Догерті і Рольф Цинкернагель, лауреати Нобелівської премії (1996 р.) – за відкриття МНС-рестрикції імунної відповіді.

Юні дослідники дізналися про головні загадки імунології ХХ сторіччя, які на сьогодні, в принципі, з’ясовані, але потребують подальшого свого вивчення:

1. 
   Яким чином імунна система може розпізнати безкінечну кількість антигенів навколишнього середовища?


2. 
   Чим відрізняється імунне розпізнання у клітинному та гуморальному імунітеті?


3. 
   Чому імунна система не атакує власні клітини та тканини?

На яскраво оформленому демонстраційному матеріалі у схемах та рисунках були представлені: будова антитіла, будоваголовного ко́мплексу гістосумі́сності І та головного ко́мплексу гістосумі́сності ІІ,механізм дії клональної селекції,реаранжування генів імуноглобулінів, порівняльна будова активних центрів В-клітинного та Т-клітинного рецепторів,стадії розвитку В-клітин, поділ імунної відповіді на гуморальну і клітинну ланки, розпізнавання антигену з головного ко́мплексу гістосумі́сності, негативний відбір В-лімфоцитів – контроль здатності В-клітинного рецептору впізнавати власні антигенита ін.

З великою увагою та захопленням присутні слухали цікавий і дещо складний матеріал, поданий з високою педагогічною майстерністю. Опісля були вичерпні відповіді на питання з аудиторії, яка палко дякувала своїй в минулому колежанці за змістовну, чудово прочитану лекцію.

Наступне заняття в рамках Лекторію відбудеться 13 грудня, на якому з лекцією «Сучасна мікроскопія живої клітини» виступить зав. лабораторії нанобіотехнологій Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, доктор біологічних наук, професор Олександр Петрович Демченко.